За рішенням Верховної Ради у другу неділя вересня на державному рівні вшановують роковини депортації – примусового виселення автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 роках.Цього року цей момеріальний День відзначається уперше.

Комуністичне керівництво СРСР, з його тотальним порушенням прав людей, широко використовувало депортацію (примусове виселення) з каральною чи політичною метою.

Так, визначаючи свої західні кордони після підписання з нацистською Німеччиною пакту Молотова-Ріббентропа, СРСР не брав до уваги етнічну складову населення, яке мешкала у прикордонні.

А 9 вересня 1944 року в Любліні СРСР та Польща уклали угоду про «взаємний обмін населенням» – примусово виселяли українців із Польщі, а поляків з України.

Як стверджує Український інститут національної пам'яті – майже 700 тисяч українців вимушені були покинути свої домівки.

«Добровільне переселення» з «рівноцінним відшкодуванням майна» обернулося колгоспним рабством, голодом та злиднями, роками принижень та поневірянь без права повернення на рідні землі», – розповідає Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

У 1944–1946 роках, понад 482 тисячі українців примусово позасудово переселили до УРСР. Комуністичні режими СРСР і Польщі вчинили це із застосуванням терору, репресій, конфіскації майна, обмеження політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей. Виселяли українців у різні регіони УРСР – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.

У 1947 році тих українців, що відмовились виїжджати до СРСР, польська влада в ході «операції Вісла» депортувала на північ і захід Польщі. За кілька місяців примусово переселили майже 150 тисяч українців.

Ще кілька десятків тисяч українців були позбавлені батьківських домівок під час обмінів прикордонними ділянками між СРСР та Польщею у 1948, 1951 роках.